1. Військо із закритої корпоративної організації перетворюється на відкриту домінуючу мілітарну інституцію безпекового сектору держави.
2. Військові дії вимагають випереджального рівня кадрового та технологічного оснащення, коли інфраструктура на театрі військових дій дорівнюється за функціональним значенням самим інструментам військової діяльності, які практично автономно вже не застосовуються не тільки тому, що це неможливо у національному вимірі, а й внаслідок наявних технологічних можливостей реальних супротивників (індикативні системи слідкування працюють цілодобово і вже практично немає форматів тривалої недосяжності для спостереження).
3. Розвиваються випереджальні технологічні рішення в області космосу, нанотехнологій, біотехнологічного синтезу чи штучного інтелекту тощо.
4. Комунікативні системи мають достатній рівень доступності навіть до найзакритіших сегментів військової організації. Існують шляхи витоку у масовий доступ, а високотехнологічна інформаційна відкритість (як зброя), навпаки, дає можливість сховати цілі технологічні системи від систем чи структур ворога.
5. Висока технологічність сучасного війська нагально вимагає залучення до його діяльності цивільних спеціальностей і фахівців, що покращує зв’язок війська з громадськістю і забезпечує більш широку перспективу його розвитку та сприйняття в суспільстві.
6. Геополітичні інтереси та конфлікти зараз отримали важелі стримування у вигляді надкордонних чинників безпеки, які являють собою не тільки надзвичайну небезпеку – як АЕС, магістральні енерго- та трубопроводи чи гідросистеми, але й виступають факторами захисту і чинниками для створення військових союзів для виживання в період локальних військових дій.
7. Орієнтація війська на оборону кордонів зараз вже однозначно поступається новим реаліям повномасштабного мілітарного захисту від небезпек глобалізованого характеру: пожеж, інфраструктурно-технологічних, кліматичних катастроф, ментально-ідеологічних анексій територій (АРК-2014) тощо. Курс на євроінтеграцію дає Україні як перспективу існування і розвитку в середовищі країн-партнерів, які, як видно на прикладі Шенгенської зони, практично втратили взаємні кордони, так і реальну загрозу і навіть державну дезінтеграцію. Тому завдання новітньої мілітарної охорони територіальних громад і державних кордонів значною мірою має концентруватися потужно саме в модернізованих Збройних Силах України, які б забезпечили повну мілітарну функцію, а інші силові структури все ж набули повномасштабну поліційну діяльність: сучасний контроль процедури перетину кордону, підтримки екологічних правил сусідства тощо.
Огляд змін збройної боротьби та їхній вплив на сучасні підходи до розвитку ЗСУ
Основні зміни доктринального характеру в процесах збройної боротьби протягом останніх 30 років були пов’язані з діянням низки загальносвітових факторів:
·остаточна глобалізація більшості процесів економічного, наукового та політичного характеру. Приблизно з середини 2000-х років усі регіони світу однаковою мірою включені в поширення основних тенденцій світової економіки, політики тощо завдяки проникненню мережі Інтернет, супутникового зв’язку тощо;
·протягом останніх 10 років розпочався надзвичайно важливий процес переходу найбільш розвинених технологічних країн до нового технологічного переділу, який поки що отримав умовну назву «постінформаційного». І на основі якого відбувається на даний момент пришвидшене переозброєння ЗС цих країн та, в 2007 – 2008 рр. були змінені їхні доктринальні військові документи;
·практично завершилася загальна інформатизація в частині географічної орієнтації та місцезнаходження з паралельнимформуванням світового інформаційного простору завдяки інтеграції світової мережі Інтернет, телекомунікацій та міжнародних систем зв’язку та орбітальних систем забезпечення комунікацій та спостереження за поверхнею землі.
Відповідно, основними тенденціями, які впливають на формування сучасних армій та на планування збройної боротьби, і які вже відобразилися в ході збройних конфліктів останніх 10-ти років (в Іраку, Афганістані, Лівії, Грузії, Південному Судані, АРК -2014 тощо) є наступні:
·повне зникнення явища суцільного фронту. З іншого боку, характер війни різко відрізняється від класичних партизанських дій, звичних за конфліктами першої половини та 60 – 80-х років 20 ст. Збройний конфлікт має характер позиційно-точкової боротьби, що розгортається навколо досягнення трьох стратегічних цілей:
1. отримання статусу інформаційного домінування в інформаційному просторі над супротивником, для чого потрібно повністю закрити канали суспільної комунікації власними повідомленнями та створювати і для громадськості на території, і для власних сил, і для міжнародної громадськості і навіть для сил супротивника підконтрольну інформаційну картину світу. Дане завдання досягається як технічними засобами (супутниковий Інтернет, контроль ліній комунікації тощо), так і власне контекстно-інформаційним ситуативним сервісом впливу на публічність територій геополітичного зацікавлення (створення потужних каналів випереджаючого інформування з місця подій, досягнення надвисокої густини представлення власних інформаційних приводів та акцентів, випереджаюче коментування інформаційних приводів суперника, реанімація методом героїзації минулих ментально-ідеологічних міфів та ритуалів тощо);
2. нейтралізація функціонування (знищення) ворожих збройних формувань, елементів та лідерів управління, лідерів інформаційно-комунікативного впливу та повноформатних комунікативних центрів тощо. Причому ця боротьба відбувається в формі точкових дій (пікетування силами місцевої самооборони із залученням цивільного населення, обов’язково жінок і дітей) чи бойових атак – від удару БПЛА по конкретному персонажу до зіткнення крупних бойових груп в окремій місцевості без наявності єдиної лінії фронту чи навіть єдиного цілісного плану бойових дій сторін. Фактично, якщо під час Другої світової війни ставилося завдання: «Стримати наступ німецької танкової дивізії у напрямку…», то тепер ставиться завдання: «Знищити танкову групу Мохаммеда …, що діє в районі плато Заїр… на під’їзних шляхах…»;
3. утримання контролю над базовими елементами інфраструктури та комунікацій на території (енергетичні підприємства та основні виробничі потужності, вузлові елементи інфраструктури (аеродроми, порти, дороги, залізничні вузли, нафтогазові термінали і трубопроводи з одного боку; стратегічні під’їзні шляхи, точки, придатні для створення власної інфраструктури тощо з іншої);
·максимальне збереження потенціалу особового складупри проведенні збройної боротьби як сучасними технологічними арміями, так і терористичними арміями дисперсного типу, як основним антагоністичним типом військової організації, що практикується зараз у світі. Іншими словами, ставиться мета досягнення максимальної цілі (див. вище) з мінімальними втратами. Показовим прикладом є АРК-20014 та відомий штурм одного з найкраще укріплених іракських міст, яке контролювалося кількома танковими та мотопіхотними полками армії С.Хусейна, під час якого американська армія понесла втрати виключно пораненими. При цьому, варто розуміти, що використання смертників не виходить за межі даної тенденції, оскільки ефективність їхнього застосування дуже висока: 1) з одного боку, в ролі смертників ЗАВЖДИ застосовуються непрофесійні військові, про що свідчить вся історія останніх 40 – 50 років їхнього застосування, часто в ролі таких «живих засобів ураження» виступають жінки, діти, старі, колишні військові, тяжко хворі або особи, непридатні до військових дій; 2) застосування одного смертника дозволяє досягнути цілей значно потужніших, ніж застосування збройних підрозділів класичного зразка;
·застосування переважно дистанційних методів ведення військових дій, що ґрунтується на високотехнологічних видах комунікаційно-контентної та високоточної зброї, як ракетної, авіаційної, артилерійської, так і стрілецької, а також методів електронного придушення техніки противника тощо. Сюди ж відноситься бойове застосування дронів, тобто безпілотних пристроїв, як у повітрі, так і на морі та на суші (безпілотні мінери, міни, танки, машини наземної розвідки, автоматизовані снайперські установки з дистанційним наведенням тощо);
·інтеграція театру військових дій за допомогою інформаційних та комунікаційних технологій та створення системи тотального контролю полю бою на всіх рівнях – від космічного простору до протистояння між окремими бійцями на рівні окремої перестрілки;
·перенесення центру головного фокусу збройного протистояння від космічного та повітряного простіру до офіційних інститутів місцевої та міжнародної влади як це було в АРК. Фактично, з часу Другої світової війни питання переваги на театрі бойових дій повністю вирішується в повітрі. На даний момент чітко простежується тенденція, яка також бере початок з «боротьби за висоту» між конструкторами бойових літаків Другої світової війни. Ця тенденція полягає у прагненні до створення бойових машин, що можуть діяти в стратосфері та близькому космічному просторі, а отже, мають дві суттєві переваги: 1) перевагу по висоті і маневровості (швидкість в стратосфері вища, ніж у повітрі), коли є можливість атакувати беззахисного противника згори; 2) можливість завдання ударів по космічній інфраструктурі противника, що необхідно для виведення з ладу його систем, які забезпечують інтеграцію управління полями бою. На даний момент застосування космічних засобів у військових цілях розвивається у чотирьох базових напрямках:
1. застосування космічних орбітальних апаратів з розвідувальною метою, з метою точної локалізації на поверхні Землі та для забезпечення роботи систем високоточного ураження;
2. створення інтегральної мережі військового зв’язку та інформаційного контролю театру бойових дій;
3. створення бойових систем стратосферно-космічного застосування (стратосферних винищувачів, бомбардувальників з можливістю виходу в космічний простір на «огинаючих» орбітах тощо);
4. розміщення в космічному просторі систем ураження класу «космос – земля» та «космос – космос». Будь-яка інформація про такі системи поки що може бути отримана майже виключно аналітично або через контекстний аналіз інформаційних резонансів у безпековому сегменті інформаційного поля. На даний момент вже існують системи радіоелектронного, гамма-променевого та різних типів лазерного ураження космічних об’єктів під час ведення бою в космічному просторі та космічними об’єктами проти об’єктів у атмосфері землі (балістичних та крилатих ракет, стратегічних бомбардувальників тощо). Немає жодних сумнівів у тому, що створюються або вже існують в експериментальній фазі засоби ураження, що при розміщенні на орбіті дають можливість точно вражати об’єкти на поверхні планети (зокрема, ракетною чи променевою зброєю). Також не підлягає сумніву, що принаймні НАСА стоїть на порозі створення в межах 5-10 років розробок повноцінних бойових кораблів, здатних діяти в космічному просторі поза орбітою Землі та по цілях на поверхні планет з людським екіпажем або без нього. Нещодавно легалізовано в США прикладні зразки ультра-звукової артилерії;
·вищевказані тенденції та реалії ситуації в АРК визначають також різке зростання ролі Сил спеціальних операцій (ССО) в сучасних конфліктах, оскільки саме вони відповідають всім основним вимогам зміни ситуації: дозволяють діяти точково і за точно визначеними цілями та завданнями локального характеру та мінімізувати втрати особового складу в ході досягнення цілей військових операцій; вимагають, а з іншого боку дають можливість найбільш ефективно застосовувати високотехнологічну зброю та спорядження, зокрема, космічний супровід та інформаційну інтеграцію поля бою. При цьому, досвід сучасних збройових конфліктів, як і вищенаведений огляд тенденцій змін в характері збройного протистояння і навіть ситуація в Криму не дає підстав для поширеного серед дослідників та ідеологів військових реформ, зокрема, і в Україні, ідеалізації та гіпертрофованої оцінки ССО в сучасному конфлікті. Характер конфлікту вимагає застосування значних за кількістю особового складу збройних формувань для забезпечення захисту громад та територіального контролю, який, як свідчить досвід Афганістану, Іраку, Південного Судану, Грузії тощо, залишається базовою складовою і головною метою на театрі бойових дій. При цьому, з одного боку, дії всіх видів ЗС на полі бою, фактично, прямо і опосередковано зосереджені на досягненні саме цілі точкового територіального контролю (наприклад, над вузлами інфраструктури і містами як демографічними та політичними і промисловими центрами цивілізації). Загальносвітова тенденція в арміях, що ведуть реальні війни, полягає не у гіпертрофованому розвитку ССО, а в тому, що досвід і методи ведення бойових дій та бойової підготовки в ССО поширюється на лінійні військові підрозділи (про це, наприклад, свідчать відкриті бойові статути ЗС США та Великобританії);
·ще одним результатом діяння всіх вказаних тенденцій є тотальне скорочення чисельності особового складу всіх провідних армій світу. Слід відзначити, що причиною такого скорочення публічно з боку військово-політичного керівництва відповідних країн та на рівні коментарів експертного співтовариства називається складна економічна ситуація та «світова фінансово-економічна криза». Проте, вищевказаний аналіз та контекстний аналіз інформаційних резонансів безпекового сектору інформаційного поля не дає підстав для такого висновку. Реальне скорочення кількості особового складу пов’язано з переходом передових армій до нового технологічного переділу в рамках найближчих 5 – 7 років, і в цілому – до межі 2025 року.
СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО РОЗВИТКУ ЗСУ
Політика ПОЗАБЛОКОВІСТІ як загальнодержавного курсу (у всякому разі на даний момент) до активного міжнародного партнерства у всіх сферах життєдіяльності держави і суспільства мають особливу перспективу і вагу для динамічного розвитку ЗС України і пов’язаних з діяльністю ЗСУ сфер – ОПК, космосу, ринку озброєнь тощо і вимагають від ЗСУ нових підходів до поточної та перспективної діяльності:
·продовження виконання двосторонніх договорів та співробітництва у різних сферах, що були реалізовані в минулому, зокрема, щодо модернізації зброї та військової техніки, а також продовження виконання міждержавних безпекових функції на прикладі дій батальйону «Тиса», створення україно-польсько-литовської бригади тощо;
·участь у передових науково-технологічних проектах, що визначають розвиток людства, і можуть бути реалізовані у формі технологій подвійного призначення, а згодом – демілітаризовані, як це відбувається з Інтернетом;
·орієнтація на включення в орбіту діяльності ЗС космічної складової не тільки теоретично, а вже із запуском та початком практичної роботи другої черги програми супутників «Січ», яка є технологією подвійного призначення. Цей проект має підвищити рівень довіри до відповідальності та піднести значення української армії як в очах українського суспільства, так і міжнародного співтовариства;
·вихід на рівень системного партнерства із передовими КБ та виробництвами, які вже сьогодні мають світовий авторитет, але ще не адаптовані для війська України;
·міжнародне визнання надзвичайно високого рівня транзитного потенціалу України, як «держави-ключа» між Європою та Азією вимагає участі ЗСУ в забезпеченні інфраструктурної безпеки міждержавних, а, в майбутньому, міжконтинентальних мереж, систем і середовищ. Україна може виступати в даному випадку як держава-партнер учасників транзитних відносин, а ЗСУ – як контрибутор безпеки для цих проектів, що не має зобов’язань перед окремими військовими блоками на зразок ОКДБ чи НАТО.
Своєю чергою, інформаційне поле вимагає врахування наступних факторів у процесі розвитку ЗС України:
·нагальність потреб національної безпеки в нових умовах після анексії Криму забезпечення та утримання значної чисельності особового складу при збереженні високого рівня військового професіоналізму;
·необхідності негайного і тотального переозброєння армії новітніми зразками озброєння;
·необхідності застосування видів озброєння нинішнього покоління відразу, при тому, що ЗСУ пропустили, як мінімум, одне покоління розвитку озброєнь;
·адекватні дії по всьому периметру кордонів за наявності у всіх без винятку сусідів України територіальних претензій або геополітичних інтересів, що прямо суперечать національним інтересам Соборної України;
·знаходження України поза межами, але на стику двох реально ворожих геополітичних блоків, які обидва протягом 10 – 15 років постійно ведуть агресивні військові дії на території інших держав з різною мірою легалізації цих дій;
·наявність на території України густої мережі об’єктів стратегічної важливості та інфраструктурних об’єктів геостратегічного рівня (АЕС, ГЕС, континентальні трубопроводи, хімічні та металургійні підприємства тощо);
·кричуща наявність в Україні науково-конструкторського та технологічного потенціалу, який практично у всіх галузях військової техніки не поступається рівню сучасних збройових зразків передових воєнний держав світу (вертолітна, авіаційна, космічна, ракетна техніка, засоби радіоелектронної боротьби та придушення, двигунобудування, стелз-технології, безпілотники різної функціональності тощо), але, при цьому, відсутністьполітичної волі для акумуляції технологічних та фінансових можливостей для здійснення переходу до нового технологічного переділу (практичні нанотехнології, променева зброя, сучасні комп’ютерні системи інтегрованого управління військами тощо).
Відтак актуальними тенденціями розвитку
ЗСУ слід визнати:
·Прискорення формування основних напрямів розвитку військової техніки, що забезпечують домінування на полі бою в швидкоплинному сучасному збройному конфлікті:
Всі ці елементи без виключення мають технологічну базу і готові заділи для подальшого розгортання на базі технологічних потужностей ОПК України вже на даний момент (за даними експертного середовища та інформаційного поля):
1) видів спорту та захоплень молоді, що безпосередньо сприяють набуттю навиків, характерних для діяльності ССО (бойові мистецтва, школи виживання, різні види стрілецьких ігор (лазер-файт, страйкбол, пейнтбол тощо);
2) централізованої взаємодії між військовими навчальними закладами, військовими ЗМІ та експертами і широким пулом громадськості, що переймається і цікавиться розвитком і сучасним станом армії (військові аматори);
3) створення потужної інформаційно-медійної інфраструктури інформування про діяльність та перспективи армії, сучасні збройні конфлікти тощо, що мала б можливість проведення широких систематичних рекламних кампаній для формування якісного особового контрактного складу армії та мобілізаційного резерву;
3) всіх напрямів та видів фізичної та духовної підготовки, що сприяє загальному оздоровленню населення, зміцненню раціонального мислення на основі наукової парадигми світогляду, укоріненню здорового способу життя (всіх видів східних технік самовдосконалення, йоги, сучасних системи оздоровлення);
4) юнацько-спортивних, патріотичних, козацьких тощо організацій з ухилом до реальної практичної життєвої побутової підготовки, вироблення психологічної та фізіологічної стійкості, набуття базових військових знань на сучасному рівні та відповідно до вищевказаних вимог та тенденцій. Надзвичайно бажаним слід вважати непомітне втручання та, можливо, контроль над програмами підготовки таких дитячих, юнацьких та молодіжних організацій з боку спеціально навчених інструкторів ССО, що діяли б як в офіційному (ветерани тощо), так і в неофіційному статусі.
Однак слід наголосити, що в цьому контексті не йдеться про підтримку олімпійських видів спорту, оскільки їхня практика протягом 20 століття призвела до того, що внаслідок спрямування на досягнення рекордів та власне спортивних досягнень їхній потенціал як оздоровчої технології практично вичерпаний, оскільки методики підготовки спортсменів-олімпійців розраховані на використання резервів організму, а не на їхнє зміцнення.
Всеохоплюючий процес інформаційних комунікацій та прозорості в діяльності Держави і суспільства вимагають від Війська тотожних процесів прозорості, коли за великою кількістю видимого можна буде сховати вплив ЗСУ на суспільство і, особливо, на безпековий сектор через кардинальне збільшення відповідальності ЗСУ за захист державних інтересів, а отже, і за поточний стан інформаційно-контентного насичення інформаційно-комунікативних полів України від центру до віддалених населених пунктів.
Міністерство оборони повинно стати базовим гравцем у повному спектрі проблем ІНФОРМАЦІЙНО-КОНТЕНТНОЇ та КІБЕРБЕЗПЕКИ України із державними інституціями-партнерами. Слід зауважити, що інформаційна діяльність в межах Міністерства оборони України має бути лідируючою складовою інформаційної політики держави. Для цього потрібно осмислити і запровадити у діяльності наступні підходи:
1. Інформаційний простір держави обслуговує всі сегменти життя суспільства і держави і, завдячуючи широкому вибору нових інструментів для комунікації, унеможливлює закритість не тільки будь-яких процесів у суспільстві, а навіть у закритих корпоративних організаціях на зразок збройних сил.
2. Усвідомлення того, що інформаційні поля працюють без перерви і обслуговують всі процеси в державі, призводить до того, що поряд із ринковими сегментами виробництва і споживання існує абстрактний простір, який можна окреслити як безпековий простір держави.
3. Безпековий простір більший, ніж функціональні можливості однієї безпекової інституції чи, наприклад, військового сегменту. Безпековий вимір держави – це динамічна сукупність різних функцій і процесів, які існують в державі і суспільстві загалом у різних ситуаціях.
4. Співіснування інформаційних полів і безпекового простору держави вносить в діяльність безпекових інституцій свої особливості, які жорстко диктують, в тому числі ЗС, свої умови, коли ігнорування інформаційно-контентних процесів веде до того, що ЗС можуть втратити здатність до виконання головної безпекової функції в інтересах суспільства і держави.
5. Випереджальне врахування в управлінській діяльності ЗСУ інформаційно-контентних процесів стало нагальною умовою реальної модернізації ЗСУ і безпекового простору держави. Без потужного багатоформатного самостійного продукування інформаційних контентів різного масштабу і включення їх в діяльність армії всі добрі наміри, результати, дуже часто грають проти керівництва ЗСУ і проти керівництва держави.
Проблеми стратегічного рівня в інформаційній сфері розвиваються сьогодні не лінійно у форматі «свій-чужий», а в складних моделях інформаційно-сценарних компаній, які мають різноформатні характеристики, що виключають жорсткі альтернативи, а мають більш пограничні характеристики, що технологічно використовуються гравцями впливу.
Інформаційні процеси вимірюють негативну інформаційно-медійну проблематику безпекового простору головними факторами-індикаторами, які можна звести до трьох вимірів:
інформаційні виклики – резонансна подієва тема, проблема, процес, яка характеризує безпекову проблематику в найширшому вимірі для континенту, групи держав, держави, нації, громади, індивідууму і дуже часто інформаційно не прив’язана прямо до діяльності ЗСУ, хоча з розвитком інформаційної хвилі може перерости як в інформаційний ризик, так і в інформаційну загрозу для ЗСУ чи навіть для держави.
інформаційні ризики – це вже результат розвитку інформаційних процесів таким чином, що перспектива висвітлення тематики ще не прямо, а опосередковано, чи, поки що, закрито, не дискредитує безпекову діяльність ЗСУ, але вже підходить дуже близько для реалізації дискредитаційних інформаційно-сценарних дій як прямих противників, так і, можливо, партнерів, які в конкурентній діяльності і захисті своїх прямих функцій постійно «заходять на територію» функцій ЗСУ.
інформаційні загрози – це прямі дискредитаційні процеси, які досить часто розірвані як за часовим і територіальним вимірами, так і за сферою відповідальності, оскільки торкаються вже конкретно різних ланок ЗСУ, що досить часто не сприймається першими особами як прямі загрози їм особисто сьогодні і зараз. Тоді як йдеться про те, що саме при сучасній динаміці реформування в державі, коли інформаційні процеси ставлять прямі загрози дуже швидко, ці процеси вимагають реакції ще на стадії інформаційного виклику.
Однак досить часто ми стикаємся з позицією«на наш вік посадовий досить і очевидних проблем», тобто реагування відбувається в чітко окресленій зоні відповідальності осіб, які приймають конкретні рішення в структурі, підрозділах тощо.
Однак успіх ткт можливий лише за умови , коли на інформаційні загрози рівня ЗСУ реагування відбуватитметься не лінійно, спонтанно і однобічно, а різнопланово і різноструктурно з надвеликими ресурсно-кадровими зусиллями, які пронизували б не тільки всі структури ЗСУ, а навіть інші безпекові сегменти в державі.
Крім негативних факторів виміру публічних інформаційно-контентних полів в державі є і позитивні індикатори та приграничні виміри такі як:
ситуативний перемінний позитив, який існує доти, доки є інформаційне джерело його розвитку, позитивно-фонове явище і який формується із різних позитивних інформаційних потоків, що можуть впливати на зміну сприйняття суспільством державних інституцій. А це, як правило, працює тільки в комплексних умовах розвитку, і ні в якому разі не з позицій корпоративних інтересів. Тому ОПК, космос, військова історія, авіабудування, ринок зброї, безпекові міжнародні послуги, військові ритуали та військова історія, передові конструкторські розробки, масовий спорт, методики виживання в природному середовищі тощо – це все, що інформаційно має підтримувати ЗСУ відповідними адекватними ресурсами.
Контекстний позитив – це коли позитив сприймається, як аксіоматична стала і використовується як самостійний аргумент для порівняння з іншими сферами діяльності Держави, Суспільства тощо.
позитивний стійкий міф, стереотип сприйняття.
Сьогодні в масштабних інформаційно-контентних процесах головує Стратегія домінування у інформаційному просторі: асиметрична відкладена поліваріантна непередбачувана багатошарова змодельована відповідь на інформаційні загострення уваги, яка може бути підготовлена лише на основі систематичного поточного аналізу інформаційних потоків та наявності широкого кола інструментів впливу на ці потоки при повномасштабному технологічному використання всіх проявів інформаційного процесу від викликів, ризиків, загроз до різновидів позитиву, що повинно існувати в рукотворних моделях інформаційної присутності в найбільших масштабах, які самі по собі мають найвищий потенціал впливу на інформаційні поля і безпековий простір Держави і Суспільства.
Масштабної ресурсно-кадрової підтримки в інформаційно-медійному вимірі вимагає саме ЗСУ тому, що це фундаторська інституція держави, яка не має жорстко політично акцентованих інтересів, і, як всі безпекові сегменти державного управління, має довгострокові проекти реалізації та впровадження, а отже, має особливу можливість і умови створення продукування інформаційних потоків, які б позитивно впливали на суспільну думку не тільки в суспільстві держави, але й в інформаційних полях держав-сусідів і партнерів.
Закони сучасного розвитку інформаційних полів вимагають надсучасних засобів і зусиль з реалізації позитивних сценаріїв в інформаційних і безпекових полях ще й тому, що позитивні ідеї, процеси і результати в суспільство впроваджуються, нав’язуються, а негативні інформаційні потоки суспільство і державу супроводжують автоматично. Це пояснюється тим, що в суспільстві аксіоматично є недовір
Поки що цілком певно (навіть якщо ми ще чекаємо остаточного підтвердження), що російський плацдарм біля Білогорівки
