Напруженість між Росією і НАТО зростає

Автор: neveDimka от 10 вересня, розділ: Новини / Аналітика / Росія / НАТО, переглядів 1 389

Atlantico: За останні півтора року між Росією і НАТО 66 раз могла спалахнути війна. З підписання в лютому мінських угод напруженість, якої куди менше приділяють увагу ЗМІ, не думає стихати. Як саме проявляється це посилення військової підготовки, і якої стратегії дотримуються обидва табори?
Міхаель Ламбер: Тут ми бачимо три різні підходи. Передусім США готуються до конфлікту з Росією. Далі, Європейський Союз не може домогтися ніякої конкретики щодо формування європейської армії. Нарешті, Росія повільно, але вірно наступає на континент.
У Білому домі все більше вірять у можливість конфлікту з Кремлем у Східній Європі. Вашингтон більш ніж на 70% фінансує бюджет НАТО і нещодавно відправив у Німеччину і Польщу винищувачі п'ятого покоління Lockheed Martin F-22 Raptor. У Латвії зараз розміщені два небойових безпілотника Predator MQ-1.
Завдання на майбутнє в тому, щоб навчити європейських пілотів управлінню літаками п'ятого покоління, при тому що Eurofighter і Rafale належать до покоління 4 ++. Крім того, перспектива створення в Європі літака п'ятого покоління стає туманніше після відмови Dassault Aviation Брати участьть в програмі Eurofighter за вказаними в доповідях Transparence International причин.
Що стосується Європейського Союзу, Литва недавно ввела обов'язкову військову службу. Польща, Нідерланди та Фінляндія хочуть модернізувати наявні у них винищувачі, замінивши F-16 і Міг-29. Крім того, після минулих на початку року виборів до Гельсінкі говорять про курс на вступ до НАТО.
З часів невдачі переговорів щодо проекту генерала де Голля в 1954 році у Європи досі не з'явилося власної армії, а військові ресурси Англії та Франції малі в порівнянні з російськими. У таких умовах Європейський Союз виявляється беззахисним, враховуючи, що з розпаду СРСР його вплив спиралося виключно на м'яку силу.
Крім того, європейці не сприймають війну як рішення з-за залишених Другої світової важких спогадів, чого не можна сказати про Москву.
Костьольна Кремля, ще кілька років тому протистояння з НАТО здавалося неможливим через п'ятої статті північноатлантичного договору. З неї випливає, що в разі нападу на одну з країн-членів, всі інші учасники альянсу повинні вжити заходів проти агресора. Тому напад на Прибалтику чи Польщу означало б для Росії конфронтацію з США, Великобританією, Францією і Німеччиною (у перших трьох, до того ж, є ядерна зброя).
На практиці ж складно сказати, чи зважаться Вашингтон, Лондон і Париж вдарити по інший ядерній державі у разі агресії проти такої маленької країни як Естонія.
Російський уряд повною мірою усвідомлює проблему з боку п'ятої статті і розробило цілу сукупність стратегій для обходу її применения. Саме в такій перспективі Москва почала процес «гібридної» війни, який в чомусь перегукується з підривною діяльністю в колоніальну епоху.
Така гібридна війна дозволяє Росії уникнути ярлика ворожої держави. Хоча в Європі ця концепція представляється як нововведення, Радянський Союз користувався їй в ході війни з Фінляндією. Росія лише знову застосувала його щодо невизнаних держав (Придністров'я, Абхазія, Південна Осетія, Новоросія) в Грузії в 2008 році, а потім на Україні в 2014-2015 роках.
Кремль аж ніяк не наївний і теж готується до прямої конфронтації з військами НАТО. Саме в цьому причина модернізації російського ядерного арсеналу, випуску винищувачів п'ятого покоління, інтенсифікації виробництва ракетних комплексів С-400 і С-500 а також появи нового танка Т-14 Армата на параді 9 травня цього року.
- Півроку тому на Україні, яка стала відправною точкою напруженості між Росією і західним блоком, стартував мирний процес. Проте союзні сили не відійшли. Україна все ще відіграє ключову роль у нинішньому протистоянні?
- Зараз Україна об'єктивно не вписується в стандарти для вступу в Європейський Союз і НАТО.
Завдання Росії в тому, щоб підтримувати конфлікт Києва з Новоросією так, щоб перешкодити відновленню економіки, викликати у населення відчуття втоми від що відбувається і в кінцевому підсумку підштовхнути його до обрання проросійського уряду. Стратегія нагадує ту, що була реалізована після помаранчевої революції 2004 року.
Як і у відносинах з п'ятьма з шести держав Східного партнерства, Росія чекає лише зміни уряду, щоб включити Україну в Євразійський союз.
М'яка сила Європейського Союзу не може впоратися з грубою силою Кремля, і у нього немає ефективної стратегії протидії гібридної війні. Тому якщо на території України збережеться заморожений конфлікт, вона не зможе звільнитися від впливу Росії.
- Що могло б спричинити за собою завоювання Росією Східної Європи?
- Європа і США відстоюють принципи свободи і демократії. Просування Росії означало б заперечення основних прав людини в завойованих державах. Крім того, це спричинило б за собою повернення православ'я в такі країни, як Естонія, порушення прав жінок, підйом расизму та ксенофобії, повернення корупції та клієнтелізму, тобто повну економічну розруху.
Все це може здатися стереотипом, але російський уряд так і не визнало два мільйони згвалтувань, скоєних солдатами Червоної армії у Східній Європі, вбивства польських військових або ж спроби акультурації естонського народу.
Сьогодні Росія ставить перед собою метою виступити проти Заходу, але західне самосвідомість являє собою відхід від середньовічного обскурантизму. Таким чином, поширення стандартів Москви означало б повернення до феодального мракобісся. Тому необхідно будь-якими засобами боротися з можливим втручанням Росії в Європейському Союзі та світі, якщо ми не хочемо зникнення цінностей свободи і демократії.
- Що ви думаєте щодо доповіді експертів про необхідність припинити демонстрації сили?
- Йдеться про класичний випадок рівноваги Неша: ми не можемо домогтися зняття напруженості скороченням стримуючих заходів по відношенню до Москви.
США і Європейський Союз вже погодилися вести переговори, але видимого результату це не дало.
Зараз Росія підтримує диктаторські режими по всьому світу і йде проти основоположних цінностей західної цивілізації застосуванням сили, як ми бачимо це на прикладі Грузії та України. Як мені здається, в таких умовах було б логічно готуватися до конфронтації.
Саме цим займаються США і Східна Європа.
Слід також зазначити, що Москва - головний постачальник зброї до Африки і на Близький Схід, що покладає на неї пряму відповідальність за збереження Ісламської держави і міграційний криза в Європі.
Зараз питання вже не в тому, щоб уникнути конфлікту з Росією, а в тому, щоб підготуватися до нього. Це найбільш логічна реакція на існування ворожої світовому порядку держави.
Як писав Бенджамін Франклін в 1755 році, «пожертвував свободою заради безпеки не заслуговує ні свободи, ні безпеки». Зараз потрібно зрозуміти, чи готова Європа за прикладом США розглядати всі варіанти для захисту своїх головних цінностей від ініціатив Володимира Путіна. Європа - наддержава в порівнянні з Росією, чий військовий бюджет становить не більше 35% сукупних оборонних витрат всіх країн-членів ЄС. Європі не вистачає лише компетентних лідерів для формування європейської армії і допомоги країнам, які хочуть звільнитися від хватки Євразії.
Головна проблема Західної Європи - ті, хто все ще не вважають Росію ворожою державою, наприклад, Національний фронт і деякі представники Міністерства закордонних справ та Міністерства оборони. Потрібно, нарешті, визнати Росію ворожою державою і перестати заперечувати дійсність, яка здається абсолютно очевидною будь живе в Східній Європі європейським громадянам.
Міхаель Ламбер, спеціаліст з міжнародних відносин, науковий співробітник Сорбонни і Університету Тампере.
Оригінал публікації: 66 incidents militaires en 18 mois: les frictions Russie Otan dégénèrent